Оце й все, що потрібно знати про "Новороссию" - 1

Kharkiv_Volyn
Материалы для истории просвещения в России, Петр И. Кеппен, 1819

Read more... )

ХАРЬКОВ. Район Москалевка назван именно в честь «москалей». Эти земли принадлежали известному харьковскому роду Квитки (один из них – Григорий Квитка-Основьяненко, автор «Сватання на Гончарівці»), но в середине ХІХ века здесь стали нарезать участки отставным солдатам-рекрутам (москалям), которые отслужили положенные 25 лет и насобирали капитал для мирной жизни. Москалевка сто лет назад "славилась" притонами и ночлежками. Как следствие, за районом закрепилась дурная слава криминального района города. Однако сейчас Москалевка исправилась.


"Гібридна" російсько-українська війна 1917-1921
251211_original
Очерки географiи Всевеликаго Войска Донского , 1919, Богачев В.

250902_original
Словарь живаго народнаго, письменнаго и актоваго языка русскихъ южанъ Россійской и Австро-Венгерской имперіи, 1882, Пискуновъ Ф.

0035xgyw

Межі українських земель на картах початку ХХ ст. )
stepom: (Dulya LMAO)
Originally posted by [livejournal.com profile] freya_victoria at Олена Апанович "Українсько-російський договор 1654 р. Міфи і реальність"
Олена Апанович описує, що сталося в Переяславі в січні 1654 року.
Дуже добре виден "ментальний розрив" між козаками та московцями.
Козацтво відносилось до європейської лицарської культури, для козаків здавалось природнім, що васальна присяга є взаємною - сюзерен теж має обов'язки перед васалами. Московські бояри мали зовсім інше розуміння: всі піддані царя - його "холопи", які можуть просити "милостей", але жодних зобов'язань перед ними цар не має. Недивно, що з такого "союзу" нічого доброго не вийшло, бо він заснований на повному взаємному нерозумінні.


"Опис Переяславської ради маємо у "Статейному списку", тобто звіті В. В. Бутурліна царю, що насичений подробицями, забарвлений риторичними прикрасами, хоча на Переяславській раді Бутурлін не був присутній і про її хід дізнався від інших. Протокольного документального запису про неї не існує. Взагалі щодо статейних списків, що складалися послами, посланниками, агентами московського уряду і які зосереджувалися потім у Посольському приказі в Москві, то їх об'єктивність і правдивість поставили під сумнів уже сучасники."
"Бутурлінський звіт царю, який грішить неповнотою, а в деяких місцях неточністю, був розтиражований у безлічі радянських видань, особливо останніх десятиріч. Він відомий нам також і з підручників історії СРСР (історія України, як ми знаємо, довгий час у навчальних закладах України не викладалась)."
"На Раді в Переяславі Богдан Хмельницький з'явився під гетьманським бунчуком в оточенні генеральних старшин і полковників. У своїй промові, змалювавши вкрай тяжкий стан України, в якому вона опинилася після шестирічної виснажливої кривавої війни, продовжити яку погрожувала Польща, він вказав, що єдиний порятунок — це піддатися під захист сильної держави з тим, щоб одержати від неї військову допомогу — Туреччини, Кримського ханства чи християнського православного царя. Закінчив свою промову гетьман такими словами:
"А буде хто з нами не згоден тепер, куди хоче вільна дорога". Учасники Переяславської ради — старшина усіх рангів, козаки і міщани висловились: "Волим під царя московського православного".

Гетьман і старшина з'явилися на "съезжему" дворі, де мешкали московські посли. Там і відбулася офіційна аудієнція з посольством. Посли вручили царську грамоту Богдану Хмельницькому, який і передав її генеральному писарю Івану Виговському, а той зачитав "всем людям явно". В грамоті говорилося, що цар "велел принять под свою высокую руку гетмана Богдана Хмельницкого й все Войско Запорожское с городами и землями и будет вспомоществовать им протів недругов ратными людьми". Після того Богдан Хмельницький і Бутурлін обмінялися промовами.

Потім мала відбутися присяга. В зв'язку з церемонією присяги гетьмана і старшини, в церкві виникли серйозні ускладнення, гостра колізія. Гетьман, який прибув у кареті з послами до Успенської соборної церкви, поставив вимогу, щоб царські посли присягнули від імені царя Олексія Михайловича в тому, що він не видасть їх польському королю, не порушить їх прав і вольностей і надасть на їх маєтності свої грамоти.

Читати далі.. )


Олена Апанович "Українсько-російський договор 1654 р. Міфи і реальність", Київ, "Варта", 1994, с.5-18


План "Б" Богдана Хмельницького. Чи проголошував він незалежність України
http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/12/27/11084/
stepom: (Dulya LMAO)
Originally posted by [livejournal.com profile] freya_victoria at Історія однієї книжки
apanovich 1969 р. вийшла книжка Олени Апанович під назвою "Збройні сили України першої половини XVIII ст." Вийшла вона якимось дивом, завдяки особистій зацікавленості першого секретаря ЦК КПУ.

"Багатоілюстрована книжка в твердій малиновій обкладинці з тисненими зображеннями козацьких клейнодів і зброї та із глянцевою білою суперобкладинко з козацькою печаткою і написом українським скорописом XVIII ст. із прізвищем Олени Апанович на обкладинці тиражем три тисячі примірників миттєво щезла з полиць книгарень, принісши авторці справжню наукову славу. Планувалося перевидання наступного року накладом 50 тисяч примірників, однак можновладці раптом схаменулися, що збройні сили - одна з головних ознак держави, а це, звичайно ж, суперечило їхнім уявленням про Україну як частину імперії й накликало на автора підозру в націоналізмі. До того ж, крамольним був і сам намір показати, як Російська імперія нищила козацтво.
Книжку вилучили з продажу та з усіх бібліотек, а Олену Михайлівну позбавили права працювати в Інституті історії аж на... 24 роки (лише на початку 1995 р. наказом президента Академії наук Є.О. Патона її серед інших наукових співробітників, звільнених 1972 р. "за скороченням штатів", було відновлено на роботі), так само, як і позбавлено права публікувати свої праці."

"Українки в історії", Киів, "Либідь", 2006, ст.91-92
stepom: (Рашизм)
МОСКВА, 24 мая — РИА Новости. Россия, включив в свой состав Крым, не нарушила международные обязательства, в частности Будапештский меморандум, который к этой ситуации не имеет отношения, считает премьер-министр РФ Дмитрий Медведев.

"Эти упреки (в нарушении — ред.) безосновательны. Российская Федерация свои обязательства исполняет. Но ни одно государство в мире не может гарантировать территориальную целостность другого государства — это юридический абсурд. Пусть те, кто об этом говорит, внимательно читают Будапештский меморандум", — заявил Медведев

kos1
Read more... )
Originally posted by [livejournal.com profile] maksymus at Етнічність на чужині
 
Куди зникає етнічність на чужині? Якщо перше чи друге покоління переселенців ще пам’ятають батьківську мову, зберігають рідні звички, відчувають певну належність до своєї спільноти, то далі зв’язки втрачаються, звичаї змінюються, нащадки адаптуються, асимілюються в новій країні, нових містах і нових спільнотах до невідрізнення. Що залишається від етнічності на чужині? )

* * *

Одним з найцікавіших українських літераторів другої половини XIX ст. був призабутий нині Данило Мордовець (наголос на -ець, Мордовéць). За значний внесок в українофільський рух його можна без сумніву ушановувати серед наших батьків-засновників.

Данило Лукич належав до першого пошевченківського покоління, долю якого визначила обнадійлива відлига, за якою послідувала імперська реакція, що обмеженнями пригальмувала розвиток нашої нової літератури. Мордовець перекладав українською, писав романи й поеми, брав участь у видавничій діяльності, долаючи цензурні й політичні заборони, підтримував зв’язки з провідними українцями свого часу, Кулішем, Костомаровим, Драгомановим. Здавалося б, нічого особливого для українофіла тих часів. Окрім маленької біографічної деталі: в Україну він приїхав уперше з нетривалим візитом тільки після виходу на пенсію, у п’ятидесятирічному віці, зрілим українським автором і відомим діячем.

Данило Лукич Мордовець народився і все життя прожив, ми сказали б, у діаспорі. Його рідна українська слобода, куди предки-козаки переселилися на початку XVIII ст. знаходиться далеко від України, поруч з Волгою у теперішній Волгоградській області. Закінчивши Петербурзький університет, український письменник тридцять років прослужив у Саратові чиновником шляхів сполучення. Це саме там Мордовець здружився з засланим за справою кирило-мефодіївців Костомаровим. Саме там він писав і перекладав українською й на українські теми, сперечався в листах і пресі про розвиток українського руху й мовні проблеми. Наведу один уривок що може багато сказати про зацікавлення автора:

Украинские колонии на Волге!.. Это отзывается украинским миром! )

Мордовець перерахував прості селянські «пенати»: упряж, посуд, їжу. Побутові речі, що зберігають етнографічні ознаки етнічності, за якими можна було надійно ідентифікувати належність в доіндустріальну добу. Але це все речі давно втрачені й забуті. Коли ви останній раз їздили на волах чи користувалися мазницею з дьогтем? І нащадки українського світу в Поволжі кілька поколінь уже не користуються нехитрим знаряддям предків. Проте щось напевно мало зберегтися і через століття, щось мало подолати модернізаційний бар’єр. Так, не про відновлені, вигадані й сконструйовані добою національного відродження штучні традиції йдеться; нащадкам українських поселенців просто не було де з ними познайомитися. Не про мову, яку під російською владою було важко зберегти і на суцільно українській території. Але якісь залишки напевно мали б прослідковуватися в масі населення й зараз. Щось, що проявляє себе нечасто, неохоче, без усвідомлення свого походження. Ті самі умовні архетипи, що зрештою мають відігравати свою роль у витворенні сучасного характеру й обличчя російських поволзьких міст, розкозаченої й розукраїненої Кубані. І далі, цілої довжелезної смуги української східної колонізації, що закінчується на Далекому Сході.
 
Originally posted by [livejournal.com profile] mysliwiec at Історичне - як кацапи віджимали український Донбас 1919-1930
Originally posted by [livejournal.com profile] bytebuster463 at Історичне - як кацапи віджимали український Донбас 1919-1930
Миф: Донецкая и Луганская области — это исторические земли донских казаков, а не Украины.
Историческая реальность: Только небольшая часть этих областей когда-то относилась к Дону. Этнически это преимущественно украинские земли, в XVIII в. принадлежащие Запорожью.

Современные Донецкая и Луганская области располагаются преимущественно на восточных окраинах бывших Екатеринославской и Харьковской губерний. Эти губернии относились к Украине, согласно ІІІ Универсалу Центральной Рады. Большевики также считали их частью советской Украины.

В 1920 г. в состав УССР передали некоторые земли бывшей Области Войска Донского, но в 1925 г. большинство из них вернули обратно России (смотри: Таблица изменений границ советской Украины с РСФСР до 1939 г.).

В общем Донецкая и Луганская области состоят из 36 районов. Из них только 10 полностью или частично располагаются на донских землях, переданных в 1920 г. Пять районов из восемнадцати — в Донецкой области, и такое же соотношение в Луганской.

Какие именно территории Дона остались в составе Донецкой и Луганской областей? В основном это Таганрогский округ и, в меньшей степени, Донецкий и Черкасский округа Области Войска Донского.

Read more... )
По материалам Ликбеза, via

Про границы Украины и рассеи в документах 1919-1928

За отправную точку взяты 9 губерний Российской Империи, упомянутых в ІІІ Универсале Центральной Рады, в которых украинцы, согласно Всеобщей переписи населения 1897 года, составляли большинство. Внешние границы указанных губерний должны были стать только основой для будущего территориального размежевания (смотри: «В 1917-1918 гг. сраницы Украины сформировала Советская Украина, тоесть большевики?»).

Главным принципом украинско-российского териториального размежевания был определен «национально-этнографический», скорректированный в отдельных случаях по признаку экономического тяготения там, где последний ярко выражен, и к признаку выпрямления административных границ в отношении мельчайших административных единиц /район, волость, населенный пункт. (ЦДАВО Украины, ф.3, оп.1, дело 1953, арк.52).

За начало изменений взят 1919 г. — тогда и советская власть в Украине стала вертикальной, и были подписаны первые документы на этот счет украинским советским правительством. Здесь не будут также указаны Белгородский, Грайворонский и Валуйский уезды, которые вначале 1919 г. даже формально входили в состав УССР (смотри: «При советской власти Белгородщина не входила в состав Украины?»)

Read more... )
По материалам Ликбеза, via

Оригінал публікації — тут.

* * *
Козаки донські та запорізькі. Хто є старшим братом?
stepom: (Dulya LMAO)
Originally posted by [livejournal.com profile] morfindel at Уроки Конотопа. Радуйся молоту в крепкой руке!
Летом, друзья, мы будем отмечать 355-летие победы под Конотопом. Как оказалось, несмотря на три с половиной века, это ситуация в украино-российских отношениях до боли классическая.

neukrainskie__kazaki__ukraini_9

Началось все с того, что в 1656 году царь подписал сепаратный мир с поляками, на чем братская православная помощь Гетьманщине в борьбе с Речью Посполитой, как-бы, сама собой закончилась. Дабы не травмировать стрессом, украинскую делегацию даже не пустили на переговоры. Тут Богдан Хмельницкий, наконец, понял, что, как поет Гребенщиков, “жаль подмога не пришла, подкрепленье не прислали, нас осталось только два, нас с тобою наебали”. Для Богдана все было кончено, он болел и через год умер.
Конотоп и баррикады в Москве... )
stepom: (Геть-1)
1654-1656

0000

«По указу великого государя, – говорил Бутурлин, – велено в Киеве стрельцам жить с женами и детьми и дать им под дворы места и под пашни земли, чтоб стрельцы в Киеве от неприятельских безвестных приходов всегда были готовы; но в Киеве полковник и войт без твоего гетманского письма под стрелецкие дворы мест не дают, и стрельцы с женами и детьми живут по шалашам, и вы сами городу от неприятелей разоренье навести хотите, потому что стрельцы в Киеве без дворов жить не станут и побредут врознь, и если без ратных осадных людей что над Киевом учинится, и то будет от вас: так ты бы отписал в Киев поскорее, что места и земли велел отвести». Гетман отвечал: «В Киеве я давно не бывал; у кого и под городом отняты земли, от тех до сих пор хлопоты и плач великий, на чужих землях трудно поселить, это значит право нарушить». Тут писарь Выговский и есаул Ковалевский стали кричать: «Как это можно отнимать собственные стародавние места, которые даны церкви прежними князьями руськими и королями польскими, также собственные дома и земли козацкие и мещанские отнять и отдать стрельцам! Этим наведем на себя лютую беду! Ляхи у гетмана отняли стародавную маетность Субботову, и за эту кривду до сих пор кровь льется; в Киеве можно пробыть и без московских стрельцов, такими малыми людьми от неприятеля не оборониться». И отказали впрямь.


1701



БонусЪ )
stepom: (Horror)
1918

Советский террор против казачества: «Чем больше вырежем казачья, тем скорее утвердится Советская власть на Дону»

********************************************************************************************************
1725

"Мы восхотѣли чрезъ сіе объявить во всей Нашей Имперіи къ общему
извѣстію Нашимъ всѣмъ вѣрноподданнымъ, что Сѣчь Запорожская въ конецъ
уже разрушена, со истребленіемъ на будущее время и самаго названія
Запорожскихъ Козаковъ… сочли Мы себя нынѣ обязянными предъ Богомъ, предъ
Имперіею Нашею и предъ самымъ вообще человѣчествомъ разрушить Сѣчу
Запорожскую и имя Козаковъ, отъ оной заимствованное. Въ слѣдствіе того 4
Іюня Нашимъ Генералъ-Порутчикомъ Текелліемъ со ввѣренными ему отъ насъ
войсками занята Сѣчь Запорожская въ совершенномъ порядкъ и полной
тишинѣ, безъ всякаго отъ Козаковъ сопротивленія… нѣтъ теперь болѣе Сѣчи
Запорожской въ политическомъ ея уродствѣ, слѣдовательно же и Козаковъ
сего имени…

— Данъ въ Москвѣ, отъ Рождества Христова тысяща седьмь сотъ семьдесятъ пятаго года, Августа третьяго
дня, а Государствованія Нашего четвертагонадесять лѣта.


Read more... )

Profile

stepom

2017

S M T W T F S

Syndicate

RSS Atom
Page generated 27/7/17 08:36

Expand Cut Tags

No cut tags