Хочу жити в країні "Майдан"
8/2/14 09:29![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
stepomХочу жити в країні "Майдан", де всі відчувають себе частиною одного цілого, частиною однієї країни, де немає "схід-захід", "російськомовний-україномовний", де всі - українці, стоять один за одного.
Хочу жити в країні "Майдан", де лікар надасть тобі безплатну медичну допомогу, для якого всі пацієнти одинакові, який давав клятву Гіппократа не просто на словах, а потім приходить в Будинок профспілок на кухню і каже тобі: " мені потрібно 3 порції бульйону. то для моїх пацієнтів(!). Він робить це просто так. Він свідомий.
Хочу жити в країні "Майдан", де я відчуваю себе захищеною, де я в безпеці. Звучить абсурдно, але поза периметром Майдану останнім часом мені страшно навіть носити жовто-блакитну стрічку, не то що великий прапор. На Майдані всі свої.
Хочу жити в країні "Майдан", де не тільки мама переживає чи я не голодна, але абсолютно невідомі тобі люди. Я була там волонтером, я те бачила. Коли абсолютно незнайома жіночка, принісши мені вечерю, сказала: "я не відійду, поки ти не поїси". (не відійшла).
Хочу жити в країні "Майдан", хочу бачити очі і обличчя, які наповнені добром, які позбавлені корисливих цілей. Хочу жити поряд з тими двома подружжями, які в суботу вночі прийшли розносити чай замерзшим хлопцям на барикади (Ідеальна сім'я); 3-ма жіночками, які приїхали з Сум аби допомогти; хочу жити поряд з Анною Іванівною, якій 72, але яка наповнена життям і правдою, а тому вона там, мною омріяній країні - на Майдані. Список довгий, думка одна - Вони свідомі.
Хочу жити в країні "Майдан", де головна пісня - не "мама люба, давай, давай", а гімн України. Вночі він звучить щогодини. Коли звучить гімн, навіть на Інститутській на верхніх барикадах в 4 ночі чоловіки стоять з рукою на серці і співають. Потім звучить молитва. Там немає камер, показу свого патріотизму в ефірі, в "чорних ящиках" і т.д. Вони співають серцем. Я хочу жити в такій країні .
Хочу у всій Україні побачити "Майдан": від Соломоново до Червоної зірки, від села Грем'яч до мису Сарич. Ми єдині. Слава єдиній Україні!
(с) Світлана Нагорна
Хочу жити в країні "Майдан", де лікар надасть тобі безплатну медичну допомогу, для якого всі пацієнти одинакові, який давав клятву Гіппократа не просто на словах, а потім приходить в Будинок профспілок на кухню і каже тобі: " мені потрібно 3 порції бульйону. то для моїх пацієнтів(!). Він робить це просто так. Він свідомий.
Хочу жити в країні "Майдан", де я відчуваю себе захищеною, де я в безпеці. Звучить абсурдно, але поза периметром Майдану останнім часом мені страшно навіть носити жовто-блакитну стрічку, не то що великий прапор. На Майдані всі свої.
Хочу жити в країні "Майдан", де не тільки мама переживає чи я не голодна, але абсолютно невідомі тобі люди. Я була там волонтером, я те бачила. Коли абсолютно незнайома жіночка, принісши мені вечерю, сказала: "я не відійду, поки ти не поїси". (не відійшла).
Хочу жити в країні "Майдан", хочу бачити очі і обличчя, які наповнені добром, які позбавлені корисливих цілей. Хочу жити поряд з тими двома подружжями, які в суботу вночі прийшли розносити чай замерзшим хлопцям на барикади (Ідеальна сім'я); 3-ма жіночками, які приїхали з Сум аби допомогти; хочу жити поряд з Анною Іванівною, якій 72, але яка наповнена життям і правдою, а тому вона там, мною омріяній країні - на Майдані. Список довгий, думка одна - Вони свідомі.
Хочу жити в країні "Майдан", де головна пісня - не "мама люба, давай, давай", а гімн України. Вночі він звучить щогодини. Коли звучить гімн, навіть на Інститутській на верхніх барикадах в 4 ночі чоловіки стоять з рукою на серці і співають. Потім звучить молитва. Там немає камер, показу свого патріотизму в ефірі, в "чорних ящиках" і т.д. Вони співають серцем. Я хочу жити в такій країні .
Хочу у всій Україні побачити "Майдан": від Соломоново до Червоної зірки, від села Грем'яч до мису Сарич. Ми єдині. Слава єдиній Україні!
(с) Світлана Нагорна