stepom

 
Куди зникає етнічність на чужині? Якщо перше чи друге покоління переселенців ще пам’ятають батьківську мову, зберігають рідні звички, відчувають певну належність до своєї спільноти, то далі зв’язки втрачаються, звичаї змінюються, нащадки адаптуються, асимілюються в новій країні, нових містах і нових спільнотах до невідрізнення. ( Що залишається від етнічності на чужині? )

* * *

Одним з найцікавіших українських літераторів другої половини XIX ст. був призабутий нині Данило Мордовець (наголос на -ець, Мордовéць). За значний внесок в українофільський рух його можна без сумніву ушановувати серед наших батьків-засновників.

Данило Лукич належав до першого пошевченківського покоління, долю якого визначила обнадійлива відлига, за якою послідувала імперська реакція, що обмеженнями пригальмувала розвиток нашої нової літератури. Мордовець перекладав українською, писав романи й поеми, брав участь у видавничій діяльності, долаючи цензурні й політичні заборони, підтримував зв’язки з провідними українцями свого часу, Кулішем, Костомаровим, Драгомановим. Здавалося б, нічого особливого для українофіла тих часів. Окрім маленької біографічної деталі: в Україну він приїхав уперше з нетривалим візитом тільки після виходу на пенсію, у п’ятидесятирічному віці, зрілим українським автором і відомим діячем.

Данило Лукич Мордовець народився і все життя прожив, ми сказали б, у діаспорі. Його рідна українська слобода, куди предки-козаки переселилися на початку XVIII ст. знаходиться далеко від України, поруч з Волгою у теперішній Волгоградській області. Закінчивши Петербурзький університет, український письменник тридцять років прослужив у Саратові чиновником шляхів сполучення. Це саме там Мордовець здружився з засланим за справою кирило-мефодіївців Костомаровим. Саме там він писав і перекладав українською й на українські теми, сперечався в листах і пресі про розвиток українського руху й мовні проблеми. Наведу один уривок що може багато сказати про зацікавлення автора:

( Украинские колонии на Волге!.. Это отзывается украинским миром! )

Мордовець перерахував прості селянські «пенати»: упряж, посуд, їжу. Побутові речі, що зберігають етнографічні ознаки етнічності, за якими можна було надійно ідентифікувати належність в доіндустріальну добу. Але це все речі давно втрачені й забуті. Коли ви останній раз їздили на волах чи користувалися мазницею з дьогтем? І нащадки українського світу в Поволжі кілька поколінь уже не користуються нехитрим знаряддям предків. Проте щось напевно мало зберегтися і через століття, щось мало подолати модернізаційний бар’єр. Так, не про відновлені, вигадані й сконструйовані добою національного відродження штучні традиції йдеться; нащадкам українських поселенців просто не було де з ними познайомитися. Не про мову, яку під російською владою було важко зберегти і на суцільно українській території. Але якісь залишки напевно мали б прослідковуватися в масі населення й зараз. Щось, що проявляє себе нечасто, неохоче, без усвідомлення свого походження. Ті самі умовні архетипи, що зрештою мають відігравати свою роль у витворенні сучасного характеру й обличчя російських поволзьких міст, розкозаченої й розукраїненої Кубані. І далі, цілої довжелезної смуги української східної колонізації, що закінчується на Далекому Сході.
 

Originally posted by kotobood at Козаки написали письмо "кремлевскому хану" Путину